Коли ми чуємо «Різдво» або «Новий рік», то що зазвичай уявляємо? Ялинку, подарунки, повний стіл наїдків, родиу зібрану разом на свята або ж вечір із друзями.
Проте, є ще дещо, без чого донедавна не можна було уявити Різдво – це дідух. На щастя, зараз все більше зростає цікавість до питомо українських традицій, тож і ми хочемо розказати вам трохи більше.
Попри те, що дідух – символ Різва Христового, нам він передався ще з дохристиянських часів (як і багато чого в нашій культурі). На українських землях, як відомо, не одне тисячоліття розвивалась хліборобська культура, а дідух – один із символів шани до хліба та всього, що родить земля, варто лише краще придивитися. При виготовленні за основу береться злак або ж їх суміш (як символ шани врожаю та родючості землі) з останнього зібраного снопу на полі, та додаються різноманітні трави (деякі суто як оздоба, а інші, знову ж таки, як символи).
У різних областях України назви цього різдвяного атребуту могли різнитися. Отож, якщо вам зустрічалися такі назви як «колядник», «коляда», «король» або навіть «борода», все це використовується для позначення дідуха. Отож, попри розмаїття назв, що ж вкладено у саме слово «дідух»? Коротко описати увесь сенс не вийде, тож давайте розбиратися по порядку. Перш за все – дідух означає «дід, що спустив дух», адже одне з головних призначень цього невеличкого снопа – переродитися, дати нове життя, тож його обов’язково треба було перемолотити, посіяти нове насіння, а солому, що залишилася спалити. Таким чином врожай минулого року давав життя майбутньому, що повторювало споконвічний цикл переродження та зміни зими на весну. Також дідух – символ присутності наших рідних, котрі вже не з нами за родинним столом. Наші предки вірили, що саме у ньому перебувають душі померлих родичів та святкують разом з ними, після чого обряд спалення дозволяв душам померлих відправитися знову на небо. Ну і звісно, дідух вважався могутнім оберегом від злих сил, що оберігав родинний затишок під час свята.
До хати дідух заносили перед самим святом і вважалося, що чим багатше він прикрашений, тим багатше буде рік. Місце також він мав особливе – на покуті, під образами.
Також, у зовнішньому вигляді дідуха прослідковується ще один прадавній український символ – дерево життя. Найчастіше він має три «ноги», що відповідає уявленням наших предків про поділ світу на три частини, а інакше – це коріння (символ підземного світу), далі частина, що з’єднує три відгалудження разом – у дереві стовбур, в уявленні наших предків – символ наземного світу, де вони і проживали. І, зрештою, короно, у дідуха – пишна копичка зі злаків та трав, та небесний світ в уявленні наших предків.
Як уже згадувалось раніше – після святкувань колоски злаків із дідуха молотили, а зернята висівали на майбутній врожай. Солому ж було прийнято спалювати. Вогонь здавна вважався таким, що очищує дух, тому на спаленні дідуха було прийнято перестрибувати вогнище, щоб очистити та загартувати дух, вберегтися від пристріту та хвороб.
Тож знайдіть і ви місце Дідуху у своєму світковому домі!
